Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2014 року Справа № 908/4027/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяСибіга О.М.,суддіБакуліна С.В., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 рокуу справі№ 908/4027/13господарського судуЗапорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі"простягнення 102 709, 14 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Козак Н.В. дов. № 14-174 від 24.06.2014 року,- відповідачів:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до комунального підприємства "Дніпрорудненські теплові мережі" (далі за текстом - КП "Дніпрорудненські теплові мережі") про стягнення 102 709, 14 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.09.2014 року у справі № 908/4027/13 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з КП "Дніпрорудненські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 16 226, 90 грн. пені та 30 247, 05 грн. штрафу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 23.09.2014 року в частині відмови у стягненні пені в сумі 16 227, 64 грн. та штрафу в сумі 30 247, 06 грн. та прийняти нове рішення у вказаній частині, яким задовольнити зазначені позовні вимоги.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року у справі № 908/4027/13 апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 23.09.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 23.09.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року у справі № 908/4027/13 в частині відмови у стягненні пені в сумі 16 227, 64 грн. та штрафу в сумі 30 247, 06 грн. та прийняти нове рішення у вказаній частині, яким задовольнити зазначені позовні вимоги, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 549, 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 22.12.2014 року № 03-05/3198 для розгляду касаційної скарги у справі № 908/4027/13, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Ходаківської І.П. та судді Фролової Г.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Сибіга О.М., судді Бакуліна С.В., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 30.09.2011 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Дніпрорудненські теплові мережі" (покупець) укладений договір № 14/2355/11 на купівлю-продаж природного газу, згідно п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України") для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору, позивач протягом жовтня 2011 року та жовтня 2012 року - грудня 2012 року передав відповідачу природний газ, що підтверджено актами прийому-передачі природного газу від 31.10.2011 року, 30.11.2011 року, 30.11.2012 року, 31.12.2012 року, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень.

Згідно п. 6.1. договору № 14/2355/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що відповідач свого обов'язку з повної та своєчасної оплати природного газу у встановлений договором термін не виконав, у зв'язку з чим позивачем на суму боргу нарахована пеня за неналежне виконання своїх зобов'язань в сумі 32 453, 73 та 7% штрафу в розмірі 60 494, 11 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

Судами досліджено, що відповідач не заперечує факт наявності прострочення, проте, звертає увагу на те, що 28.05.2014 року платіжним дорученням ним було сплачено 27 303, 84 грн. на виконання постанови Донецького апеляційного суду від 20.05.2014 року, з яких 6 490, 75 грн. пені, 12 098, 82 грн. штрафу, 6 720, 90 грн. З % річних та 1993,37 грн. судового збору.

Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічне положення закріплено в ст. 526 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог - згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 7.1. Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Судами досліджено, що позивачем, у відповідності до зазначених норм чинного законодавства та п. 7.2. Договору, за порушення строків виконання грошових зобов'язань по договору, було здійснено нарахування пені, сума якої, станом на 5 листопада 2013 року, становила 32 453, 73 грн. а за порушення строків оплати понад 30 днів здійснено нарахування штрафу 7 %, сума якого, станом на 5 листопада 2013 року, склала 60 494, 11 грн.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за фактично переданий газ, а тому позивачем правомірно були нараховані 32 453, 73 грн. пені та 60 494, 11 грн. штрафу у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положеннями ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що в разі коли штрафні санкції, що підлягають сплаті дуже великі у порівнянні зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, зі змісту вказаних статей вбачається, що при зменшенні розміру санкцій повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, а й інші інтереси, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Беручи до уваги, що пеня та штраф є різновидами неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов'язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов'язання (санкцією), як правового наслідку його порушення (ст. 611 Цивільного кодексу України), неустойка має компенсаційний характер та її розмір, як і розмір пені та штрафу повинні бути відповідними розміру понесених позивачем збитків.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку стосовно того, що заявлені до стягнення суми пені та штрафу не відповідають наслідкам здійсненого відповідачем правопорушення і позивачем не надано документів в підтвердження понесених ним збитків та інших негативних наслідків, які настали для нього через несвоєчасну оплату поставленого відповідачу газу не прийнявши до уваги те, що основними споживачами теплової енергії, яку постачає КП "Дніпрорудненські теплові мережі" є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію та скориставшись наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України правом, обґрунтовано зменшили розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій на 50 % - до 16 226, 90 грн. пені та 30 247, 05 грн. штрафу.

Крім того, судами обґрунтовано не прийнято до уваги посилань відповідача щодо погашення 27 303, 84 грн. на виконання постанови Донецького апеляційного суду від 20.05.2014 року, оскільки вказана постанова в частині стягнення пені та 7 % штрафу скасована Постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2014 року, отже відсутні підстави для врахування вказаних коштів.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову частково.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року у справі № 908/4027/13 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року у справі № 908/4027/13 залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіС.В. Бакуліна О.В. Яценко